Володимир Затуливітер — відомий український поет, лауреат премії імені Павла Тичини, філософ.

Володимир Іванович народився 29 лютого, в останній день високосного року (за іншими даними 1 березня) в селі Яблучне на Сумщині в сім'ї колгоспників. Закінчив Сумський педагогічний інститут, служив у Радянській армії, викладав у вузі, перебував на журналістській та видавничій роботі. Був членом КПРС. Помер в січні 2003 року в селі Бучак на Черкащині, де і похований.

Затуливітер належить до поетів, які, будучи глибинними, емоційно наснаженими ліриками, водночас воліють свій ліризм втілювати в ретельно вигранені та об'єктивні форми. В основі його творчості — думка про нерозривний зв'язок особистості з народом та суспільством.

Батько майбутнього поета працював механізатором. Мати, хоч і навчалась до війни в Охтирському педагогічному училищі, все життя працювала в колгоспі. Батькам автор присвятив чимало теплих віршів-спогадів, у яких - співчуття до їх каторжної праці, синівська любов, теплі спогади дитинства («Дитяче», «Родовід», «Колискова», «Початкова школа», «Трактору татові руки болять», «Відпуска»).

Друкуватись почав з 1964 року. Перша його збірка — «Теорія крила» вийшла в 1973 році. Інші збірки: «Теперішній час» (1977), «Тектонічна зона» (1982), «Пам'ять глини» (1984), «Зоряна речовина» (1985), «Полотно» (1986), «Четвертий із триптиха» (2004, посмертно).

У січні 2003 року життя В. Затуливітра увірвалось за трагічних обставин у с. Бучак на Канівщині. Творчість В. Затуливітра - неперебутнє явище національної літератури — чекає вдумливого дослідження.